Структура музикальності та її характеристика
Проблему розвитку музичних здібностей досліджували багато відомих музикознавців. Кожен з них давав їм своє визначення. За Н.О.Ветлугіною, це специфічні властивості індивідуала, що склалися історично і дозволяють йому творити, виконувати, сприймати музику з дедалі більшою чутливістю”. Здібності виявляються в процесі засвоєння дітьми узагальнених способів музичної діяльності.
Здібності об’єднані в комплекс, який називають музикальністю. В багатьох джерелах визначене єдине трактування музикальності як комплексу властивостей особи, який виник і розвивається в процесі зародження, створення та освоєння музичного мистецтва.
О.Я. Ростовський, один із авторів програми з музики для загальноосвітньої школи, автор ряду методичних посібників під музикальністю розуміє сукупність здібностей, необхідних для успішної музичної діяльності .
Встановлення структури музикальності дозволить визначити характер музичних здібностей, які потрібно розвивати в дітей для успішного виконання ними будь-якого виду музичної діяльності.
В четвертому розділі книги професора Н. Ветлугіної „Музичний розвиток дитини”, який розповідає про структуру музикальності, є багато цікавої і важливої інформації.
Так, автор вважає, що така чисто людська властивість як музикальність історично обумовлена: людина поступово звикала розрізняти в звуках людської мови, в звуках природи різні властивості — висоту, тривалість. Поступово, викристалізувались виразні інтонації, на основі яких виникали найпростіші музичні образи, формувалися музичні лади. В процесі цієї діяльності формувалися і утворювалися музичні здібності .
А це і музична інтонація, яку музикознавець І. Рижкін називає „результатом духовного розвитку людства, для створення якої потрібна якісна психіка, поява і підвищення емоцій”.
І естетичне сприймання звука, яке відбувається в органічному зв’язку з мисленням, і уява як необхідна умова музичної творчості (Т. Арпесян).
І переживання музики, яке на думку Ростовського є основною ознакою музикальності, бо без емоційного переживання твору не можна осягнути його змісту .
Отже, музикальність включає в себе різноманітні властивості, починаючи з найпростіших слухових до вищих творчих виявів.
С.І. Науменко, досліджуючи музичні здібності молодших школярів дійшла висновку, що здібності, як і їх анатомо-фізіологічні передумови – задатки, є вродженими.
Здібності за С.І. Науменко – це якісні властивості перцептивної, психомоторної, емоційної мнемонічної функцій психіки. Автор обґрунтовує свою позицію дуже раннім проявом музичної обдарованості у відомих композиторів К. Сен-Санса (2 роки), В.А. Моцарта (3 роки), Й. Гайдна (4 роки) тощо. Ці приклади говорять про те, що це справжній, вроджений талант, який неможливо розвинути протягом такого короткого часу.
В своїй книзі „Музично-естетичне виховання дошкільнят” С.І. Науменко стверджує, що музичні здібності мають емоційно-рухову природу і найкраще проявляється в особливостях сприймання музики – в його звукообразності.
Цікаво, С.І. Науменко тлумачить і звуковисотний слух – одну з основних та важливих музичних здібностей. Автор розуміє звуковисотний слух як „інтелектуальну можливість до висотного диференціювання як вирішення певної мисленної задачі.
Розвинути цю здібність у всіх дітей без винятку можна в процесі музичного навчання. Автор наголошує на тому, що адекватність художнього сприймання дитиною і переживання нею цілісного музичного образу залежить від індивідуальності перетворення звукової сукупності в „зрозумілий” для них емоційний образ, настрій, почуття.
Таким чином, своєрідність взаємозв’язків між музичними здібностями і утворює систему музикальності, яка забезпечує людині можливість продуктивної творчої музичної діяльності .
Аналізуючи музикальність, важливо врахувати кількісний та якісний показники рівня її розвитку. Мясищев В.М. та Готсдінер О.Л. визначають якісний показник як своєрідність емоційної реакції, гостроту, глибину та тривалість впливу музики. Кількісний виявляється у різноманітності форм чуттєвого та логічного переживання музики, емоційного естетичного та інтелектуального осягнення змісту .
Вивчаючи структуру музикальності, пропонуємо познайомитися з класифікаціями видатних професорів та музикантів.
Так, Е. Сегі, досліджуючи дані дітей віком від шести до чотирнадцяти років, визначив, що музикальною можна назвати дитину з певним рівнем розвитку ритмічного, мелодичного, гармонічного, поліфонічного, тонального та внутрішнього слуху. Зауважимо, що музикальність немислима без опори на розумову діяльність: уявлення про звуки, асоціації, музичну пам’ять, без емоцій та фантазій. Але у підході до класифікацій музикальності Е. Сегі є логіка. Він встановлює взаємозв’язки між елементами музичної мови та слуховими реакціями–відповідями: ритм в музиці формує ритмічне чуття, мелодія – мелодичний слух, загальна гармонія – гармонічний. А от внутрішній слух – не просто окремий компонент, який входить до структури музикальності. Це якісний показник музичних уявлень – і звуковисотних, і ритмічних.
Е. Віллемс, французький дослідник, дає свою характеристику структури музикальності. У своєму визначенні цього поняття він виходить з природи музики з її об’єктивних особливостей. Віллемс виділяє три основні елементи музикальності: ритм, мелодію та гармонію. В свою чергу, кожен з них має під-елементи: ритм – темп і такти (найменші відрізки музичного твору), мелодія – мелодичні інтервали, акорди та каденції. За Віллемсом вся ця структура елементів має бути наповнена життєвим змістом. Тобто він оживає в результаті сприймання їх об’єктом.
Автор розповідає, що в цьому сприйманні зливаються фізіологічні реакції, емоційна чутливість та розумові операції. Результатом цього і є розвиток музикальності. Наприклад, такі музичні елементи як лад та ритм спонукають до розвитку музичної пам’яті та чуття ритму, мелодія – до розвитку слуху.
Автор: Шеремета Ольга Вікторівна