Речення

Про те, чим речення відрізняються від словосполучень, види речень за будовою, метою висловлювання та емоційним забарвленням

Основною синтаксичною одиницею є речення. Лише воно здатне повною мірою задовольнити різноманітні потреби людського спілкування. За допомогою речення формуємо, виражаємо й повідомляємо думку.

Речення – це одне або декілька слів, якими виражаємо відносно закінчену думку. НАПРИКЛАД: 1. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім (Л. Костенко). 2. Шерех. Шелест. Шепіт диких трав. Диких коней у тумані слід розтанув (Л. Галіцина).

Слова в реченні пов’язуємо за змістом і граматично Граматичний зв’язок здійснюємо за допомогою закінчень і службових слів. В усному мовленні на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація

На письмі в кінці речення ставимо крапку, знак питання, знак оклику або крапки.

Специфічними ознаками речення, які відрізняють його від словосполучення, є:

віднесеність висловлюваного до дійсності. Повідомлюване стверджується або заперечується, сприймається як реальне чи нереальне, можливе чи неможливе;
змістова та інтонаційна завершеність;
наявність граматичної основи.

 

Граматичну основу речення складають головні члени ре-чення (підмет і присудок) або один головний член речення.

Другорядні члени речення (означення  додаток  обставина) утворюють групу підмета і групу присудка.

НАПРИКЛАД:

У сонливій ранковій імлі озветься відлуння тривожне. (Г. Чубач).

Речення залежно від мети висловлювання поділяють на розповідні, питальні, спонукальні.

 

Розповідним називаємо речення, у якому міститься повідомлення про якісь факти, події чи явища дійсності.

Інтонація розповідного речення характеризується зниженням тону наприкінці речення. НАПРИКЛАД: Золоте свічадо розливає теплі ноти дня (О. Довгоп’ят).

Питальним називаємо речення, яке містить запитання, що спонукає співбесідника до відповіді, до роздуму над відповіддю. У таких реченнях тон підвищується на тому слові, що містить смислове запитання. У кінці питального речення ставиться знак питання. НАПРИКЛАД: Чом верба свої віти над водою так уклінно нагиба? (П. Усенко). На початку питального речення можуть стояти питальні займенники (хто, що, котрий тощо), питальні прислівники (як, де, звідки, навіщо, відколи тощо) і питальні частки (хіба, невже, чи, що за). Питання виражається також за допомогою питальної інтонації.

Риторичні питальні речення – це речення, які не вимагають відповіді, адже вона вже міститься в самому питанні. НАПРИКЛАД: Хіба можливо матір посварити із немовлям? (М. Рильський).

Спонукальним називаємо речення, що виражає спонукан-ня до дії у формі прохання, поради, наказу, заборони, вимоги, заклику, перестороги тощо НАПРИКЛАД: 1. Хай доля матері всміхнеться і рушником застеле слід (В. Москвич). 2. Розкажи мені казку теплим голосом ночі, срібним променем дня (Н. Одинець). Спонукання найчастіше виражаємо дієсловами наказового способу, інфінітивом, різноманітною за своїм вия-вом спонукальною інтонацією. Більш піднесеним тоном вимовляємо речення, що виражають наказ, заклик, за стереження.

Розповідні, спонукальні та питальні речення можемо вимовляти з підсиленою інтонацією, тобто вони стають окличними. Окличну інтонацію на письмі передаємо за допомогою знака оклику. Відсутність останнього свідчить про те, що речення є неокличним НАПРИКЛАД: 1. Ліси мої, хто вас убереже?! (О. Пахльовська). 2. І сонце яре з глибини небес сипнуло світан-кову позолоту! (М. Боровко).

Емоційне забарвлення окличних речень залежить від змісту речення. Інтенсивні позитивні емоції виражаємо рівною висхідною інтонацією. Негативні емоції передаємо висхідно-нисхідною інтонацією.