Все про частини мови: пояснення та таблиці

Які є частини мови?

В українській мові існує десять частин мови: шість самостійних або повнозначних, три службових і вигук, який стоїть окремо.

Самостійні частини мови – це іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник.

Службові частини мови – це прийменник, сполучник, частка.

Вигук – не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови.

Частини мови: таблиця

№ з/п	Назва частини мови	Визначення	Морфологічні ознаки	Синтаксична роль	Приклади
1	Іменник	Самостійна частина мови, яка називає предмет, особу, явище. І відповідає на питання хто? що?	Має рід, змінюється за відмінками й числами.	У реченні виступає будь-яким членом речення, але найчастіше – підметом і додатком.	Стіл (предмет), інженер (особа), вітер (явище).
2	Прикметник	Самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета. І відповідає на питання який? (яка? яке? які?), чий (чия? чиє? чиї?).	Змінюється за родами, числами і відмінками. Початкова форма прикметника – чоловічий рід у називному відмінку.	У реченні виступає означенням, зрідка –присудком.	Веселий, зелений, залізний.
3	Числівник	Самостійна частина мови, яка вказує на кількість предметів (кількісні числівники) або їхній порядок при лічбі (порядкові числівники). І відповідає на питання котрий? скільки?	Змінюється за відмінками.	У реченні бувають підметами, присудками і додатками.	Сто три, обидва, тридцять третій.
4	Займенник	Самостійна частина мови, яка вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Відповідає на питання тієї частини мови, яку «заміняє».	Змінюються за відмінками. Ті займенники, які співвідносяться з прикметниками, мають ознаки роду і числа.	Є тими ж членами речення, що й іменники, прикметники, числівники, які займенник «заміняє».	Я, твій, такий.
5	Дієслово	Самостійна частина мови, що вказує на дію предмета або його стан. І відповідає на питання що робити? що зробити?	Мають вид, спосіб, час. Змінюються за числами й особами (в теперішньому часі) або за родами (у минулому).	Найчастіше в реченні дієслово виступає присудком. Інфінітив може бути будь-яким членом речення (підметом, присудком, додатком, означенням, обставиною).	Побіліти, здійснять, хмариться.
6	Прислівник	Самостійна незмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки. Відповідає на питання як? коли? де? куди? звідки?	Немає	У реченні виступає обставиною, зрідка – присудком і означенням.	Тихо, здалеку, наперекір.
7	Прийменник	Службова частина мови, що виражає залежність іменника, займенника, числівника від інших слів у словосполученні й реченні.	Немає	Немає	За, поміж, згідно з.
8	Сполучник	Службова частина мови, яка сполучає однорідні члени речення або частини складного речення.	Немає	Немає	І, але, якби.
9	Частка	Службова частина мови, що надає окремим членам речення відтінків значення.	Немає	Немає	Ні, аби, навіть.
10	Вигук	Особлива незмінна частина мови, яка не належить ні до самостійних, ні до службових її частин, і виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх.	Немає	Немає	Ой, ого-го, алло.

 

Самостійні частини мови

Слова, які належать до самостійних частин мови, мають лексичне значення, морфологічні ознаки й виконують синтаксичну роль.

Іменник

Має рід

Іменники не можуть змінюватися за родами, їм притаманні роди, або вони мають роди. Існує три роди іменників: чоловічий (бубон, кінь), жіночий (люстра, путь), середній (село, узбіччя). Іменники спільного роду – слова, які називають осіб чоловічої й жіночої статі (базіка, забудько).

Змінюється за числами

Однина (закладка, журавель), множина (закладки, журавлі).

Змінюється за відмінками

Існує сім відмінків іменників в українській мові (називний (хто? що?), родовий (кого? чого?), давальний (кому? чому?), знахідний (кого? що?), орудний (ким? чим?) місцевий (на кому? на чому?), кличний (вживається для звертань).

Прикметник

Поділяється за значенням на розряди

Якісні – ознака предмета тією чи іншою мірою (смирний, щедрий).

Відносні – ознака предмета стосовно іншого предмета (дерев’яні сходи – сходи з дерева).

Присвійні – належність предмета людині чи тварині (мамина сумка, вовча лапа).

Числівник

Поділяється за значенням і граматичними ознаками на розряди

Кількісні – власне кількісні (три, двісті один), дробові (півтора, одна друга), збірні (четверо, обидва), неозначено-кількісні (мало, кількадесят).

Порядкові – сто десятий, двадцятий.

У кількісних складених числівниках відмінюється кожне слово, а в порядкових – тільки останнє.

Займенник

Поділяється за значенням на розряди:

Особові (я, вони), зворотний (себе), присвійні (свій, ваш), вказівні (такий, стільки), питальні (хто? котрий?), відносні (хто, котрий), заперечні (нічий, ніщо), означальні (весь, інший), неозначені (абиякий, дехто).

Дієслово

Вид

Доконаний (зрозуміти, допомогти) і недоконаний (розуміти, допомагати).

Час

Теперішній (пишу), минулий (писав), майбутній (писатиму).

Спосіб

Дійсний – реальна дія (говорю, шукала).

Умовний – бажана, можлива за певних умов дія (говорив би, шукала б).

Наказовий – наказ, прохання (говори, шукаймо).

Прислівники

За значенням поділяються на розряди:

Способу дії – по-весняному, тепло.

Міри й ступеня дії – дочиста, трохи.

Місця дії – вгору, праворуч.

Часу дії – сьогодні, ввечері.

Мети дії – наперекір, напоказ.

Ознаки (пояснює іменник) – котлета (яка?) по-київськи, стежка (яка?) навпростець.

Службові частини мови

Службові частини мови не мають лексичного значення, морфологічних ознак, у реченні не виступають ніякими членами речення.

Прийменник

За будовою поділяються на групи

Прості: в, за.

Складні: з-попід, понад.

Складені: згідно з, відповідно до.

Сполучник

За значенням поділяються на групи

Сурядні – єднальні (і, ні…ні), протиставні (зате, однак), розділові (або, хоч).

Підрядні – часові (доки, тільки), причинові (бо, оскільки), умовні (якщо, якби), мети (щоб, аби), допустові (хай, хоч), порівняльні (наче, мов), з’ясувальні (що, чи), наслідкові (так що), міри й ступеня (що аж, що й).

Частки

За значенням і вживанням поділяються на групи

Формотворчі – утворюють форми дієслів (би, нехай).

Словотворчі – утворюють нові слова (деколи – частка де, мовбито – частки би, то).

Модальні – надають відтінків значень (мовляв, невже).